Література кінця 18 -40-х років 19 ст. характеризується новим поглядом на народ як позитивного героя художнього твору, що зумовило й відповідну систему художніх засобів.
Джерелом оновлення і змісту, і форми стала народна поезія. Записи народних пісень, уміщені у збірниках М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського, продемонстрували високі художні можливості народнопоетичного слова. На основі живого народнорозмовного джерела постала літературна мова першозразок якої подав І. Котляревський у своїй «Енеїді». Основні творчі методи літератури цього періоду - це просвітительський реалізм і романтизм; основні жанри -бурлескно-травестійна поема, байка, балада, соціально-побутова п’єса, сентиментальна повість.
Основні представники - І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка та ін. Григорію Квітці-Основ’яненку належить слава основоположника художньої прози в новій українській літературі, одного із засновників жанру соціально-побутової комедії. Прозові твори Квітки склали дві збірки «Малоросійських повістей» (1834, 1836-1837), до яких увійшли най-відоміші повісті «Конотопська відьма», Маруся». Славу драматурга принесли п'єси «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик». Як письменник Петро Гулак-Артемовський уславився байками та романтичними баладами, започаткувавши в новій українській літературі відповідні жанри. Так, хрестоматійною є його байка-казка «Пан та собака» (1818). Гулак-Арте-мовський був також майстром літературного перекладу.
Прикладом реалістичного підходу в зображенні тогочасного життя українського суспільства була творчість Володимира Винниченка. Громадськості запам’яталися його твори «Краса і сила», «Голота», «Талісман», написані напередодні та під час революції 1905-1907 рр., у яких він яскраво й психологічно точно змалював мешканців провінційних містечок, робітників сільського господарства, підприємців, жахи солдатчини та царських в’язниць. В. Винни-ченко майстерно відтворив гірке життя бідняків, процес пролетаризації українського села, залишивши нащадкам чимало образ-ків українського соціального «дна», як, приміром, у творах «Контрасти», «Хто ворог», «Голота» та ін. З-поміж його героїв - інтелігенти, революціонери, романтики й циніки... Широкий розголос, зокрема, мали його «Записки кирпатого Мефістофеля», у яких цинік, щоби бути чесним перед собою, ладен вчинити будь-який злочин за умови, що він відповідатиме його почуттям, переконанням та волі.
На початку 20 ст. в українську літературу ввійшов поет-лірик Олександр Олесь (Кандиба), який був щиро перейнятий демократичними ідеалами. Заживши слави короля української лірики, він створив чимало віршів громадянського звучання, у яких революційні гасла поєднав із людськими почуттями і клопотами буднів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий